Бушует свирепая стужа;
Всё крепче средь леса мороз,
А где-то от дождика лужа
И небо в раскатах от гроз.
Но это ли главное в мире,
Когда Христос Девой рождён.
Я лишь распахну сердце шире.
Пусть в нём, словно в яслях, был Он.
Наносит песчаные дюны;
Как снег несёт ветер песок,
А где-то ростки ещё юны
И к солнцу спешит колосок.
Но это ли главное в споре,
Когда Христос в яслях лежал.
Нет места обидам и ссоре
Для всех, кто Христа принимал.
Житейские волны вздымает;
Волнуется мир и шумит,
Но место, где дух отдыхает,
Господь для спасённых хранит.
Не это ли в жизни так важно -
Звезда над планетой взошла?
И, если темно в нас и грязно,
Путь к Богу укажет она.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 5787 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Звезда не взошла в Вифлееме, а остановилась над ним. Потом: при чём тут овечки для всех принявших Христа? Комментарий автора: Дорогой незнакомец, благодарю за коментарий. Строки изменены.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
